Історія завдовжки як життя…

Скільки літ минуло…скільки зелених літечок отаких було у житті нинішнього ювіляра Ярослава Ващишина і скільки буреломних вітрів на віку шматували, але його Ангел-охоронець завжди був поруч…Не раз буває, тихими вечорами бере в руки сімейний альбом, бережно торкається пожовклих від часу фотографій і щоразу ніби зустрічається з сивою давниною свого минулого.
Спогади…спогади…спогади…Кажуть, життя прожити – не поле перейти. Скільки довелося пережити на віку. І як часто тепер турбують рани, не дають заснути, та все перед очима пливуть-пропливають картини пройдених років…І розповісти є про що. Згадати тільки березень 1939 року, провадить далі Ярослав Ващишин, коли хортистська Угорщина жорстоко придушила бої за Карпато-Українську державу на Красному полі, поблизу Хуста. У боротьбі за незалежність Карпатської України поліг і наш батько – Ілько Григорович Ващишин. На жаль, ми і сьогодні не знаємо його місця поховання. Так я і моя родина – мати та двоє моїх братів – Богдан та Тарас втратили батька. Невдовзі захворіла і померла моя мати. Нам доводилося не легко, були часи, коли ми просто виживали… Однак, найважче, як пригадує Ярослав Ількович, пережили у повоєнні роки, коли прийшла «радянська влада». Як відомо, інакомислячих карали. Випало і Славкові зустріти на своєму шляху тих, хто жорстоко розправився з ним. У червні 1945 року прямо зі школи його, сімнадцятирічного юнака, забрали до в’язниці, так нічого і не пояснивши. А потім – знущання та погрози, страшні роки у тюрмах Сибіру і врешті-решт майже десять років заслання у Красноярському краї.
У 1956 році Ярослав Ващишин повертається на Закарпаття, у рідний Хуст. Влаштувався на роботу, працював столяром на місцевому меблевому лісокомбінаті. Тут, граючи у самодіяльності, познайомився з майбутньою дружиною – Іринкою, з якою завжди жили в любові та пошані одне до одного. Всі ці якості притаманні і їхнім дітям, двом дочкам – Оксані та Маріанні та сину – Ярославу, змалку прищеплювали повагу, любов та доброту до людей, тож все найкраще, що самі мали, разом із чесністю та порядністю передали їм у спадок.
Не любить Ярослав Ількович, як кажуть, виставляти своє життя на показ, але, погодьтесь – це потрібно робити. Бо на таких, як Ви, шановний ювіляре, повинна рівнятись молодь. Ваша воля, витримка, життєва мудрість – усім нам у приклад для наслідування. Ці слова у вітальній адресі міського голови Володимира Кащука.

Опубліковано: 25.06.2013 2376 Переглядів