Головна - Стрічка новин - 70-річчя заборони Греко-Католицької Церкви та 30-річчя виходу її з підпілля

70-річчя заборони Греко-Католицької Церкви та 30-річчя виходу її з підпілля

З цього приводу днями у Хусті відбулось ряд заходів, зокрема відкриття та освячення пам’ятних таблиць отцю-доктору Дмитру Поповичу та іншим сповідникам віри, які встановлені на фасадах Хустської СШ І-ІІІ ст. №1 ім. А. Волошина та ДНЗ №8 «Ялиночка», а також встановлення та освячення пам’ятного каменю на Замковій горі (Соснова поляна) – місці, де після легалізації Греко-Католицької Церкви 26 листопада 1989 року відбулась перша публічна Божественна літургія.

Власне, 2019 рік для Мукачівської греко-католицької єпархії – знаковий. Адже цьогоріч у неї одразу дві значимі історичні події: 70-річчя заборони Греко-Католицької Церкви та 30-та річниця виходу Мукачівської єпархії з підпілля. Таким чином Церква була заборонена під Карпатами протягом сорока років, але вона продовжувала жити в катакомбах. Багато єпископів та священників старалися провадити своїх вірних у підпіллі. Та, незважаючи на жорстокі репресії та переслідування, Церква продовжила своє служіння в умовах суворої таємниці.

Тільки 24 листопада 1989 року влада дозволила реєструвати громади, і саме це стало явним проявом перших ясних променів воскресіння Греко-Католицької Церкви, а зокрема й Мукачівської греко-католицької єпархії.

Після легалізації Греко-Католицької Церкви 26 листопада того ж року на Замковій горі (Соснова поляна) була відслужена перша публічна Божественна Літургія. Очолив її єпископ Іван Маргітич разом із отцями Юрієм та Михайлом Бровдіями, Михайлом Погоріляком та іншими вірниками.

Наразі на цьому місці встановили та освятили пам’ятний камінь. Так, у п’ятницю, 22 листопада цього року, тут зібралося для освячення чимало представників духовенства та вірян, зокрема Хустського деканату. Передувало цьому відкриття та освячення пам’ятних таблиць отцю-доктору Дмитру Поповичу та іншим ісповідникам віри, які встановлені на фасадах Хустської СШ І-ІІІ ст. №1 ім. А. Волошина та ДНЗ №8 «Ялиночка». До слова, освячення пам’яток відбулося за участі помічного єпископа Кир Ніла.

***

Довідка:

Отець Дмитро Попович (1899 – 1968 рр.) – директор греко-католицького інтернату «Алумнеум» у м.Хуст, член єпископської Консисторії, професор Закону Божого в Хустській гімназії.

Хоч народився Д. Попович на Виноградівщині, а освіту здобув в Угорщині, викладачем релігії працював в Ужгороді, Мукачеві та Хусті. В останньому затримався найдовше. Зокрема з 1924 – 1945 рр.. вчителював у Хустській гімназії (нині ЗОШ №1). Також з 1930 – 1939 рр. він піклувався й про духовні потреби греко-католицьких вірників у державній в’язниці Хуста. А у 1931-му єпископ Петро Гебей призначив його членом єпископської Консисторії. А в 1933—1934 рр. – один із ініціаторів і активний організатор створення й відкриття інтернату греко-католицької єпархії “Алумнеум” в м. Хусті (нині ДНЗ №8 «Ялиночка»). Отець Дмитро очолював керівництво цим закладом аж до його ліквідації й конфіскації владою у 1945 р.. В “Алумнеумі” не без його допомоги були закладені основи духовного життя цілій плеяді ревних священиків Мукачівської єпархії. Вихованцем Дмитра Поповича був і єпископ-мученик Теодор Ромжа, єпископ-ординарій Мукачівської єпархії Іоанн Семедій, єпископи-помічники Йосиф Головач та Іван Маргітич, отець Стефан Січ. Він розвивав у своїх вихованців потребу в духовному і науковому самовдосконаленні, а також керувався нею й сам.

Коли священик не спокусився на пропозицію радянської влади отримати чин у Руській православній церкві, то працівники КДБ 4 лютого 1949 р. його заарештовують. Одночасно і пароха Вознесенської церкви в м. Хуст о. Миколу Русинка взяли під арешт. Судова колегія в кримінальних справах Закарпатського обласного суду засудила о. Дмитра Поповича на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна.

Після суду о. Дмитро був відправлений через Львівську тюрму-розподільник у Київську тюрму № 1, так звану “Лук’янівку”. 15 вересня 1949 року звідти його відправили у невідомому напрямку. А через деякий час він опинився в одному із таборів ГУЛАГу м. Тайшет, де до вересня 1950 р. перебував разом із о. Юлієм Бачинським і о. Стефаном Тіводором.

З місць позбавлення волі повернувся додому у Хуст у 1956 році з підірваним здоров’ям. Важким ударом для нього стала смерть єдиного сина Миколи, який помер у 35-річному віці. Батько пережив сина на 3 роки.

Помер 3 жовтня 1968 р. на 69-му році життя і 45-му році свого душпастирства в м. Хуст. Його тлінні останки, згідно із заповітом, поховані поряд із могилою сина Миколи на цвинтарі “Кальварія” в Ужгороді.

***

Отож, історичні події Хустський деканат відзначав два дні поспіль. Відтак після освячень пам’ятних дошок та каменю, ввечері на Преображенській парафії відбувся молебень до священномученика Теодора Ромжі, єпископа Мукачівського, а також була підготована доповідь на тему «Ліквідація, підпілля та легалізація Мукачівської греко-католицької єпархії». На завершення відбувся обхід храму зі свічками. А наступного дня, у суботу, 23 листопада, була відслужена Архієрейська Служба Божа, яку очолив преосвященний владика Мілан Шашік, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії.