Біля підніжжя Замкової гори височить загадковий та вже такий давній скромний пам’ятник-піраміда.
Чотиригранна піраміда складена з грубо обробленого андезиту. Висота її біля 3,5 метрів. Увінчана піраміда однораменним хрестом, посередині – дата «1915р.». По боках піраміди ростуть високі, майже столітні дерева. Піраміда ця – ніщо інше, як надмогильний пам’ятник. Поряд, ліворуч – довга братська могила.
За переказами – це могила солдатів російської царської армії. Скільки тут поховано людей? Точно відповісти на це запитання складно. Може 20, а може більше, чи менше. Стільки ж поховано й під пам’ятником-пірамідою. Це ті, хто загинув у таборі військовополонених. Табір цей, кажуть, був розташований на місці парку культури та відпочинку.
Згадайте події які відбувалися в 1915 році в Європі. Адже це другий рік першої світової війни, котра тривала між Росією та Австро-Угорщиною і їх союзниками. Хуст в ті роки входив до складу Австро-Угорщини.
В той час російські війська дійшли до Закарпаття. Взагалі, про так званий в історії Першої світової війни «Брусиловський прорив» писалося надзвичайно мало з декількох причин. Однією з них є те, що цей прорив був пропагандистським і не мав військового значення. До того ж російські царські генерали не узгодили свої дії з своїми союзниками, зокрема з французами.
Фактично в районі Хуста були війська 3-ї армії генерала Рузського та генерала Брусилова.
Армія генерала Рузського здійснила прорив на лінії Торунь – Міжгір’я і дійшла до села Нижнього Бистрого, що за 30 км. від Хуста. Сталося це 20 вересня 1914 року і тривало всього тиждень – до 28 вересня.
Трохи пізніше, з 20 вересня по 4 квітня 1914 року, затрималися російські війська на лінії Ясіня – Сигіт – Тересва. Згодом, передислокувавшись, армія генерала Брусилова діяла на Пряшівщині (Словаччина). За Карпати російські війська відступили тільки в травні 1915 року.
Як згадують очевидці тих подій (зокрема в книзі Августина Стефана «За правду і волю» Торонто, Канада, 1981р.) вже в перший день прориву, тобто ввечері 20 вересня 1914 року, вони бачили перших російських військовополонених, котрих австрійці супроводжували до Хуста в швидко обладнаний табір.
Старожили розповідають, що російські полонені використовувалися міською владою для різних важких робіт. Дехто з хустян любив спілкуватися з «москалями» (так називали вони російських військовополонених), допомагав їм їжею. Полонені майже вільно ходили на роботу без особливої варти. Працівники з них були не погані. Вони косили, носили важкі міхи, розбивали величезні брили для бруківки доріг. Не знаючи офіційної тут угорської мови втекти далеко вони не могли. Але табір є табір. Велике скопище людей, погані санітарно-гігієнічні умови, холодна та голодна зима 1915 року. Тут спалахнула епідемія тифу. Помирає багато військовополонених. Табір переводять подалі від міста (в район села Крива – за Тису), а померлих тут же ховають. На прохання полонених староста Хуста дозволяє їм побудувати пам’ятник на братській могилі нещасних товаришів. Для цього виділяє їм навіть підводу з кіньми. На ній полонені привезли пісок та камінь для пам’ятника. Дехто з місцевих жителів допомагав росіянам будувати цей пам’ятник. Ось і вся більш-менш достовірна історія про той, не такий вже і далекий від нас час.
Та чому на могилі православних росіян католицький хрест, хоча православні визнають однораменний хрест, проте православні закарпатці ніколи ним не користувалися, бо такий хрест визнають тільки римо-католики? На це запитання відповісти складно. Як і неможливо назвати хоч одне прізвище з похованих у цій братській могилі. Жодного архівного документа про ці події не збереглося.
Фотогалерея:
